Угорщина Щільність населення

Щільність населення вимірює інтенсивність розселення людей у межах певної географічної зони. Вона розраховується шляхом ділення загальної кількості жителів на загальну площу суші та зазвичай виражається в особах на квадратний кілометр або квадратну милю. Цей показник допомагає дослідникам і політикам зрозуміти рівень урбанізації, попит на ресурси та екологічний слід населення. Він слугує фундаментальною метрикою в міському плануванні, управлінні катастрофами та екологічній науці. Хоча розрахунок простий, він дає лише поверхневе уявлення про те, як люди розподілені по земній кулі. Він не враховує внутрішній розподіл, що означає, що країна з величезними незаселеними пустелями та одним надщільним мегаполісом може мати таку ж середню щільність, як і країна з рівномірно розподіленим сільським населенням. Оскільки показник базується на площі суші, а не на загальній площі, він виключає великі внутрішні водойми, такі як озера та водосховища, щоб цифра відображала придатний для життя простір.

Дані переважно надходять від національних бюро перепису населення, які проводять фізичні підрахунки або опитування на основі реєстрів зазвичай кожні 10 років. Між цими циклами міжнародні організації, такі як Відділ народонаселення ООН та Світовий банк, надають щорічні оцінки на основі показників народжуваності, смертності та даних про міграцію. Знаменник, площа суші, визначається Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН (FAO) і виключає внутрішні водойми для забезпечення точнішого вимірювання заселеного простору. Одним із обмежень є проблема модифікованої ареальної одиниці, де розмір і форма кордону можуть кардинально змінити отримане значення щільності. Крім того, національні середні показники часто маскують екстремальні внутрішні варіації; наприклад, середній показник країни може бути низьким, тоді як її столиця надзвичайно переповнена. Ці оцінки оновлюються в міру надходження нових даних перепису або адміністративних записів до міжнародних баз даних.

Розбіжності часто виникають між ООН та Світовим банком через різні визначення меж площі суші та різні моделі оцінки чисельності населення на середину року. Деякі джерела включають спірні території або специфічні адміністративні регіони у свої розрахунки площі суші, тоді як інші їх виключають.

Середня світова щільність становить приблизно 60 осіб на km² (155 осіб на sq mi). Щільність понад 500 осіб на km² (1 295 осіб на sq mi) вважається високою і зазвичай вказує на високу урбанізацію, тоді як показник нижче 5 осіб на km² (13 осіб на sq mi) вказує на розріджене розселення.

Останні глобальні дані вказують на стабільне зростання середньої щільності населення, зумовлене загальним зростанням чисельності населення, навіть попри уповільнення темпів росту в багатьох регіонах. Найбільш значущою тенденцією є перехід від сільської до міської щільності; поточні оцінки показують, що понад 50 відсотків світового населення зараз проживає в міських районах. Така концентрація створює «гарячі точки» щільності в прибережних регіонах і долинах великих річок. У той час як глобальні середні показники зростають, деякі країни Східної Європи та Східної Азії спостерігають зниження щільності через скорочення населення. Навпаки, щільність населення в Африці на південь від Сахари та Південній Азії продовжує стрімко зростати. У багатьох країнах, що розвиваються, щільність найрізкіше зростає в неформальних поселеннях у великих містах, що чинить величезний тиск на інфраструктуру та системи охорони здоров'я. Технології та вертикальне будівництво дозволяють досягати вищої щільності в розвинених містах, тоді як зміна клімату починає змушувати людей мігрувати з густонаселених прибережних районів у внутрішні регіони, що потенційно змінить карти щільності світу протягом наступних десятиліть.

Регіональні відмінності є разючими: Азія зберігає найвищу середню щільність завдяки величезному населенню Індії, Китаю та Бангладеш. Бангладеш залишається однією з найбільш густонаселених країн, що не є містами-державами, де показник перевищує 1 100 осіб на km² (2 849 осіб на sq mi). Навпаки, Океанія та Північна Америка мають набагато нижчі середні показники, часто нижче 5 осіб на km² (13 осіб на sq mi) у таких країнах, як Австралія та Канада, через величезні незаселені північні або пустельні території. Європа демонструє помірну, стабільну щільність, але з високою локальною концентрацією в центральному коридорі, що простягається від Англії до Італії. Малі острівні держави та міста-держави, такі як Сінгапур або Монако, представляють екстремально високі показники, де щільність часто перевищує 8 000 осіб на km² (20 720 осіб на sq mi). Африка на південь від Сахари є регіоном, що найшвидше зростає за показником щільності, особливо в районі Великих озер та Гвінейської затоки.